Спільнота 12 травня вітає з професійним святом медичних сестер. День обрано не випадково – це дата народження англійської громадської діячки Флоренс Найтінгейл, яка організувала першу службу сестер милосердя під час Кримської війни.
Милосердя до хворої людини не знає часу, воно не має меж, його неможливо виміряти в жодних одиницях. Це – світло, яке ллється із серця, вважають її послідовувачки.
Напередодні професійного Дня ми говоримо з однією з найкращих і досвідчених медичних сестер нашої сучасності – старшою медичною сестрою травматологічного відділення Чернігівської міської лікарні №2 Ольгою Пекур (на фото).
− Ольго Миколаївно, як давно Ви працюєте?
− Працюю вже 38 років поспіль. Після закінчення медичного училища в 1981 році розпочала свій професійний шлях у третьому педіатричному відділенні Чернігівської обласної дитячої лікарні, де про колег залишилися найтепліші спомини. Так склалася доля, що з 11 травня 1993 року працюю в Чернігівській міській лікарні №2 – теж у чудовому колективі.
− Скільки пацієнтів пройшло через ваші руки?
− Навіть й уявити важко. Напевно, це вже тисячі. Щодня у травматологічному відділенні лікуються близько 60 пацієнтів.
− Чи пам’ятаєте свого першого хворого?
− Так. І пам’ятаю дуже добре, бо цього фізично забути неможливо! Першими моїми пацієнтами були дітки з тяжкими формами бронхіальної астми та запальними процесами легень. Цього забути не можна ніколи, коли у дитини серед ночі виникає тяжкий напад астми, дитина задихається. Часу на роздуми не було – у нас були лічені секунди! Тому до приходу лікаря починали самостійно надавати невідкладну медичну допомогу. Повірте, коли на твоїх очах напад стихає, дихання приходить до норми, серце починає битися знову в нормальному ритмі – це найбільша нагорода Господа за твою роботу!
− Що, на Вашу думку, найскладніше в роботі медичної сестри?
− Це коли не вдається врятувати чиєсь життя. А ще (і гірко про це говорити!), коли мимоволі стаєш свідком глибокого непорозуміння між хворими та їхніми рідними. Буду відвертою: працювати стало важче − на превеликий жаль, люди стають жорстокими, гублять людяність, проявляють агресію. Можливо, їх такими зробило життя, можливо, ще щось. Проте вкрай важко осмислити і пропустити крізь себе ситуацію, коли пацієнтами є люди похилого віку, про яких забувають відразу, як тільки за ними закриваються двері лікарні. Просто серце щемить, дивлячись на цих бабусь та дідусів. Вони ж увесь час чекають на своїх рідних та близьких їм людей – а ті все не приходять… Мабуть, соромляться своїх стареньких і хворих батьків. Під час своєї роботи ти стаєш не лише свідком, а й відповідальним учасником багатьох доль. Складна професія, проте я ніколи не пошкодувала, що обрала саме її. Бути медичною сестрою – моє покликання.
− Якою має бути медична сестра?
− На мою думку, медсестра – це, перш за все, взірець порядності, людяності та чистоти. Медик – одна з найгуманніших професій на Землі і в той же час одна з найтяжчих. Таку професію може обрати лише по-справжньому добра, терпляча, відповідальна та чутлива до чужого горя людина. Медичні сестри уособлюють одну з найшляхетніших професій, адже оберігається найбільший дар Божий – людське життя! У надважкий час вони на цілодобовій сторожі людського життя. У цьому жертовному щоденному служінні вони часто не мають права на спокій, відпочинок, власні емоції, чи навіть страх. І вдень і вночі вони поруч – готові прийти на допомогу хворому. І мабуть, це не випадково, що важка місія медичної сестри здебільшого лягає на тендітні жіночі плечі. Бо саме жіноче чутливе серце, добрі руки та велике терпіння так необхідні у цій професії.
− При такому щільному графіку де знаходите час та сили для хобі? Подейкують, що у Вас не лише легка професійна рука, а і взагалі золоті руки майстрині, яка дуже гарно в’яже.
− Головне моє хобі – це моя родина, якій я вдячна за все – за розуміння, любов, підтримку, турботу. Я вдячна Богові, що вони в мене є, вони завжди поруч. Моя родина – моя гордість, моє життя. Тому відпочинок у родинному колі – то моє найбільше щастя! Як кожна турботлива матуся, намагаюсь їх зігріти теплом – і не лише душевним, а й в’язаними речами, виготовленими власноруч. Я не можу просто так дивитися телевізор – обов’язково щось в’яжу. Створюю речі, потім їх дарую. Дуже люблю робити подарунки. І роблю це від чистої душі і від щирого серця. А захопилася в’язанням ще в юнацькі роки.
− У день професійного свята щоб Ви хотіли побажати своїм колегам?
− По-перше, хочу привітати всіх своїх колег, особливо колектив травматологічного відділення, де я працюю, з Міжнародним днем медичної сестри. Прийміть мої щирі вітання та безмежну вдячність за ваші чуйні серця! Нехай усе добре, зроблене з душею та натхненням, повертається до вас сторицею! Нехай кожна мить життя радує своєю неповторністю! Миру, здоров’я, добра та любові вам та вашим родинам! І нехай клятва Гіппократа ніколи не буде обтяжливим обов’язком, а лише приємною місією! Нехай береже вас Господь! Зі святом вас!
Спілкувалася Уляна Ковальчук, спеціально для видання Суспільний кореспондент
